Юта сьогодні грав у футбол. Все було класно і він любить футбол, але щось не клеїться. В нього бажання щось розвалити на ходу. Бо остання розмова розсердила його так, що він просто не може думати про щось інше.
«Теж мені – щоб я був найкращим. Фак ю! Просто придурок. А, блін, хіба він не знав? Всі знають про достатньо паскудний характер корейця.» – Юті стає легше від цієї думки. – «Але мало хто знає, що воно ж насправді миле і ніжне. Ха! Що? Та ніхто не знає! Крім нього… Клас! Та пішов той Тейон з усіма своїми вимахонами!»
Після надцятої години обдумування, Юта вирішив, що це все через те, що вони цілувалися. А клин клином вибивають. Шикарний висновок. Тому Юта просто залітає в кімнату до Тена і, не чекаючи ніякої реакції, починає його цілувати. Ага, в губи. Швидко. …
Ок, а тепер прийдеться щось пояснити.
Він відходить на крок і чекає град запитань, на які треба дати відповіді. А замість цього бачить, як Тен прикладає йому руку до лоба.
– Твій спосіб звільнятися від стресу, знаєш… Трохи кульгає… В тебе температура? Виглядаєш так собі. Може, приляж? – голос Тена звучить стурбовано, але без нотки шоку. Юта придивляється до нього. Тен щиро здивований і хвилюється, це видно. Японець тяжко зітхає. – Вибач. Я не хотів. Чи що сказати в такій ситуації? – він сідає на крісло і глибоко задумується. – Ютаааа, не знаю, що на тебе найшло, але то точно не мені призначалося. Я ж бачу.
Юта зітхає ще раз.
– Ютаааа, йди поспи, в тебе був важкий день. Вранці все буде краще. Я нікому не скажу, але ти краще більше такого не роби.
Юта ще раз щиро вибачається перед Теном і виходить з кімнати.
Та, поспи, та, важкий день, і та, ідея була не ах…
Ще й Хансоль його проволочив за вухо, як малого школяра і доступно пояснив, щоб свою цілувальну акцію приміняв до того, кому вона призначалася спочатку, а не переціловував Тенів по дорозі.
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Юта завалюється в кімнату, на ліжко. Тейон теж тут, він про це знає, але епічності на цей вечір вистачає. Він просто закриває очі. Так ніби все тихо, а в голові гуде. Він старається ні про що не думати. Ніби виходить. О, Тейон виключив світло в кімнаті, аж легше стало. Хоч щось добре зробив.
А далі Юта відчуває як чиїсь губи легенько до нього торкаються, так несміливо. Чи все ж впевнено, але ніжно? Він не відповідає, йому навіть дихнути страшно, він знає, що ініціатор мав 20 разів переступити через себе, щоб дозволити собі таке.
– Не вдавай, що спиш! – А я то думаю, що ми так спокійно щось, – Юта мило усміхається і повільно відкриває очі. Тейон тут, сидить на його ліжку і, здається, не збирається втікати чи закатати бійку. Замість того він вискакує повністю на ліжко і вмощується на Юту. – Урааааа, - тяне японець, – ти таки зверху. І, ловлячи кулак Тейона перш, ніж той врізав, додає тихим голосом: – що плануєш робити? – А що роблять в таких ситуаціях? - Тейон кривляється. – Показати? – М… То ти вже з багатьма хлопцями перетой? – Вооооо, аднака! Та, ні, прикинь, ти таки перший!
Секундна мовчанка.
– Бл*, ти теж. – Щя розридаюся. – Юта починає хіхікати і таки дістає стусана в бік. – Закрий рот. Я світло спеціально виключив, щоб мордяки твоєї не бачити. – Пхахаха! Серйозно??? І як? – Та кусок видно, бо сраний місяць світить. – Ахахахах, точно. І який «кусок» тобі освітило? – Твої губи. – голос Тейона стає серйозний і тихий. – І як ? Тейон мовчить. – Ну, раз ти мене вирішив завалити, то треба з чогось почати. Амсь? – Ок.
І Тейон починає з того, що цілує Юту в ці знайомі вже губки. Багато, багато, багато разів. Він не може відірватися, а тому запускає руки йому в волосся і Юта припіднімається на ліжку, щоб, у відповідь, не дати Тейону навіть секунди вільного часу. Еееее, ні, цього разу ніяких промахів. Светри вже на підлозі, Тейонова футболка теж. Який худенький. Юта покриває сотнями поцілунків шию, плечі і руки Тейона, який, у відповідь, шумно видихає. О, все правильно, так і має бути. Тому Юта впевнено проходиться руками по спинці, чим викликає цілу бурю емоцій. Потім він намагається чесно розщіпнути свою сорочку, але Тейон вирішує, що це займає надто багато часу. Тому ця частина гардеробу летить геть, окремо від гудзиків.
– Ого! – Юта машинально встає на коліна і притягує до себе Тейона для поцілунку, цього разу відвертого і такого, від якого важко відірватися. Коли Юта кладе Те на лопатки на ліжку і проходить повільно губами по його шиї, то помічає, як кореєць закусує палець, щоб ні в якому разі не видати ніякого зайвого звуку. Самоконтроль? Хаха.
– Неа, – шепоче Юта прямо в губи Тейону, забираючи палець. Він притискає його руки до подушки так, що той не може поворухнутися. Лише тяжко дихати. А ще Тейон розуміє, що будь-що, що зараз зробить Юта, зірве останні замки в керуванні ситуацією. Ой, що? Він слухняно піднімає голову, коли Юта проходиться пальчиками по його шиї і повільно переходить до торсу. Потім вертається назад, але вже губками. І Тейон здається остаточно. Юта чує легенький стогін і вертається до Тейонових губ: – Так краще.
У відповідь Те усміхається. В нього заплющені очі і він вже нічого не контролює. Як і Юта, який намагався, але те, що зараз витворяє Тейон викликає в нього бажання тільки сильніше його цілувати і торкатися усюди, щоб відчути його ближче, ні, ще ближче до себе.
Через кілька хвилин, вони хаотично дихають, а Юта легко притримує Тейона, який морщиться від незнайомих досі відчуттів. Не все зразу вдається, якщо в двох таке вперше, і Юта пробує входити в Те по максимуму делікатно як може. В момент, коли тихий скрип переходить в стогін задоволення, а Тейон хапається руками за простирадло, ковдру і все, що тільки попадається, Юта розуміє, що все правильно і починає нарощувати темп. Він хоче відчути його кожним міліметром свого тіла, тому ручками і далі продовжує водити по ногах, плечах Те, то притягуючи його до себе, то кладучи його на ліжко і блокуючи йому всі шляхи до відступу. В Тейона нема виходу, він не помічає як стогне на всю кімнату, відповідає на спонтанні поцілунки і в нього таке враження, що на пару секунд він відключається від всього.
Ох. … А далі, вони повільно цілуються, скрізь, де тільки вони можуть одне до одного дотягнутися. …
В кімнаті тихо. Дихання вже майже заспокоїлося.
– Ти там живий? – Пішов ти. Ми тут що, в дорамі? – А, живий.
Тейон бачить, як легке світло з вулиці ковзає по ідеальних Ютиних руках, а сам Юта мило усміхається. Блін, попасти в обійми до цих ручок – саме воно. Вони закутуються в ковдру і засинають зразу.
А взагалі, з ними в кімнаті ще мав би ночувати Джонні. Але він навіть не насмілився відкрити двері, коли почув щось неладне і вирішив, що подрихнути одну нічку в Хансоля з Теном буде непогано. І ніфіга не заснув, бо не міг повірити, що ТАКЕ почув від тих, з ким ділить кімнату.
++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
Ранок почався з того, що Тейон копнув Юту з ліжка. Бо тепер в нього боліло все. То чого він один буде мучитися? Але це була не найкраща ідея. Бо від кожного руху боліло ще більше.
– Ей, альо, то так ти після всього, що в нас було?
Тейон зібрав останні сили і зірвався для подальшого вияснення ситуації звичним способом. Але Юта перехопив його по дорозі: – Та, просто признайся – ти мене хочеш.
Тейон скрипить зубами. Юта усміхається. Потім робить губки бантіком і закриває очі. Ага, щя. В спробі скинути його ще раз, на підлогу падають двоє.
Цікавий ранок. Як мінімум чотирьом цікаво, що ж буде далі. Четвертий Хансоль. Він просто про все знає.
Кілька днів все нормально, на думку Тейона. Тобто, тихо. От і чудово. А то він вже переживати почав. А такого Те не любив.
Юта все спостерігає за Тейончиком, але старається цього не показувати. Йому стало цікаво. От ппц. То ж треба! Він помітив багато такого, на що не звертав уваги раніше – Тейон ніби не капець спілкується з кимось, але йому завжди все цікаво і він зовсім «непалівно» тицяє свого носа у всі двіжі, де є більше, ніж 2 учасники; він мало спить; багато репетирує. Оооо, це окреме питання, бо в цей час він не може дивитися ЯК саме проходить заняття, а хотілося б… Тому, що цей Тейон – цікавий екземпляр, як виявилося. Але заговорити толком не виходить, та й нема про що, бо кхем, кароч, так вже сталося.
Але Юті цікаво. І все. А як цікаво, то треба роздивитися поближче.
Одного вечора Тейон, втомлений після важкого дня, валяється на ліжку і просто дивиться в стелю. Він не знає, чим занятися і чи взагалі треба чимось занятися, а тому бере телефон, щоб перевірити будильник на завтра. Внизу екрану він бачить ярличок СМ додатку. А, точно, їм для проби встановили цю фігню, щоб вони, при бажанні, теж там полазили і поклацали. О, вау, дурня. А хоча… Руки самі потянулися до кнопки і ось він вже бачить табличку з вибором Рукіса. І, звичайно, на 1 фото фігурує знайома нагла морда. Так би і врізав.
– Хааааай! – в кімнату влітає саме ця знайома морда і Тейон ледве встигає закрити додаток. І викинути телефон, щоб не спалили. Через всю кімнату. – Оу, ти там якесь цікаве відео дивився? Та ладно, хоч не перервав? – Тобі інколи краще не посміхатися, Юта. – Тейон язвить і встає за телефоном, вдаючи наскільки йому пофік, що японець думає. – Чи ти може в додаток наш лазив? Наші всі в ньому зараз. Отпаскуда. – Я свої фотки перед тим передивився і маю всі на ноуті. І я таким не цікавлюся. Я всі наші рожі кожен день бачу по багато годин. А декого ще й потім, він копнув Ютину ногу, яка йому заважала пройти. – М… А в мене є ця штука. І свій Рукіс є, якому вкінці дня підписуюся, відповідаю на питання всякі… Тупі інколи і нецікаві, але ок в принципі. – Себе, коханого? – Тебе, коханого. Тейон показує Юті нескладну комбінацію з кількох пальців. – Мій віртуальний Тейончик старанний, ми з ним в принципі ладимо. Тейончик реальний починає дещо задумуватися. – Жаль тільки, що то не як тамагочі. Я б тебе міг годувати, вдягати, вигулювати… Треба запропонувати нашим, може, підійде ідея. – Придурок, ти що, чесно МЕНЕ там на додатку вибрав???? – Агамсь. – Юта сів на диван з спеціальнонаглим лицем. Йому справді було цікаво, як Тейон реагуватиме. – Часу забагато? – Для тебе – в мене його просто багато. Гііііі, а якщо чесно – ти хотів бути пожежником? М? – Ну і? – М… Це можна і зараз втілити. Ахаха, що з лицем? А от осьо мене уміляє – в дитинстві в Тейона була парасолька кольору веселки. Уііііііі, няняняня. Тейон підходить поближче і бере Юту за комір сорочки: – Стри вже, або вибери собі іншого. – А, може, без цього? А? А то ми двоє знаєм, чим наші бійки закінчуються. От! Тейон давно не був таким злим. Його аж трясе. Тому, що Ютачька правий. Але нііііііііі, більше такої слабості він собі не дозволить. Він відпускає сорочку і лягає в своє ліжко: – Ти там старанно працюй, щоб я був найкращим, як і в нас. – Ууууууу, містер Пьорфект, а якщо без хаха, то, може, два слова прояснимо про «нашу ситуацію»? Чи ти вважаєш, що зажиматися по кутках кручє, особливо після того, як ми типу сваримося? Прям серіал виходить. Тейон піднімає ковдру і показує Юті ще раз нескладну композицію з кількох пальців. Розмова закінчена.
Тепер злий Юта. А Тейону не треба додатку, він вже бачив всі Ютині фоточки, з усіма триклятими губками і цьоміками, щоб йому.
Тейон вирішив, що сьогодні Юти не існує. Для відновлення стабільності, йопта. Він навіть не попросить його передати сочок, який стоїть біля Юти під час сніданку. Та, і ті яблука теж до одного місця. Подумаєш, дуже треба. Канапочка... Остання… І ніхто не їсть… А, блін, тожтребапопроситиЮту, щоб передав.
А Юта просто цілий день сверлить Тейона поглядом. Він ще сам не знає навіщо, якось просто так виходить. А той не звертає на нього уваги і цілий день триндить з Джонні, фоткається з ним і, взагалі, ні на крок від того Джонні не відходить.
День тянеться неймовірно довго. Просто кожна секунда триває, як година. Все повііііііільно. Таке враження, що то вже пізня ніч, а ще тільки вечоріє. А в Юти м'які і пухкенькі губки. Чорт! Тейон сам собі ліпить ляща і вирішує кудись звідси піти вже, в цю ж секунду. Моментально. Оп! Чимось занятися! І то пошвидше, і щоб поскладніша задача, бо інакше Тейон не перестає уявляти як він покусує ці губи. Може, повіджиматися? Блін, чого б то так, раптом? Інші не зрозуміють отакий прояв «грубої» чоловічої сили. Грубо… Тааааа, грубо цілувати Юту, не даючи йому можливості навіть передихнути. Бо, якщо Юту лишити самого, без нагляду, то він починає закусювати ті губки, пити сочки з трубочки… Як ось зараз… А Тейон відчуває, що в нього нема сили дивитися на то, від чого він не може відірвати погляду. Айщщ! Де холодна вода? Він вмиває обличчя , навіть не просто вмиває, він хлюпає так, що через пару секунд вже і зачіска мокра, і шия, і руки. Але це вже не має значення, бо в цей момент Юта запускає руки йому в волосся, притягує до себе і Тейон отримує вільний доступ до цих омріяних губ, щоб торкатися, цілувати, проводити по них своїми губами і не так, як вчора, а якось інакше. Руки самі піднімають край Ютиної футболки і Тейон починає водити пальчиками по пресу японця. Спочатку ніжно і несміливо, а потім все напористіше. Через пару секунд він дає зрозуміти Юті, що саме він буде диктувати правила і зриває з нього ту нікомунепотрібну футболку.
Воу. Плечі.
Але Тейон ще не може відірватися від губ, тому дослідження плечей повністю переходить на руки. То цілими долонями, то пальчиками, кореєць проходить кожен міліметр акуратних Ютиних плечей.
А Юта, який і сам не знає, як тут опинився, продовжує втягувати Те в поцілунки, з кожною секундою все відвертіші і сильніші. Йому подобається торкатися до Тейона, зривати в нього шумне дихання і просто відчувати його в своїх руках. Коли футболка стає зайвою, Юта відчуває на собі доторки Тейона, такі скромні і невпевнені спочатку, і вже через пару секунд дуже навіть цілеспрямовані .
Чути скрип дверей. Хлопці відскакують в різні боки.
Тейон ще не встигає оговтатися, як Юта вже вдягає футболку, починає про щось швидко і багато говорити, ніби саме цим вони тут і займалися, і виштовхує його на коридор. #Бєспаліва
Часу їм ніхто не лишав, бо всіх Рукісів кличуть до автобуса.
Зупиніть хтось Землю.
Місія не помічати Юту майже вдалася. Крім кількох моментів.
Вранці вони впевнено розказують менеджеру фільм і він вирішує, що можна спокійно зітхнути – допримиряться самі. День проходить майже непомітно, бо все як завжди – репетиції, репетиції, репетиції.
Хлопці ведуть себе спокійно, нічого особливого. Щоправда, під час вечері Юта сідає біля Тейона і вони регочуть з якоїсь веселої історії, яку розказує Джонні. Потім Заєць намагається стянути кусок м’яса в нього з тарілки і дістає по лапах. Тоді Тейон забирає кусок м’яса в Зайця – добро завжди перемагає, що ж тут скажеш. От чого Юта собі дозволяє забрати по куску в них двох – ото вже наглість. Тейон не встигає зреагувати толком, як японець вже зникає з поля зору.
– Ще раз полізеш до моєї тарілки – ти труп, - Тейон з ходу розставляє всі крапки над «і», як тільки зайшов в кімнату. – Ніііііііі, ви не почнете сьогодні знову. Джонні бере книжку і вирішує посидіти де-інде.
– А йомайо, подумаєш. – З іншими таке може прокатає, але не зі мною. – Мммм, ок, хош, верну? – Ага, смішно. В Тена можеш свистіти, ви з ним аняня, друзяшки. – Оу, ревнуєш? – Юта усміхнувся на всі свої зубки, що викликало шквал емоцій в Тейона. Він вирішив, що підійти поближче і зробити загрозливий вигляд – саме те, що налякає наглого засранця.
Тим часом Юта, нічого не підозрюючи, відкрив коробочку з полуницями: – А бартер підійде? Може візьмеш… Він якраз розвернувся в той момент, коли Тейон підійшов дуже близько зі «страшним» поглядом. Від несподіванки Юта механічно тицьнув полуничку в рот Тейону і таки договорив на автоматі: – … полуничку…? Тейон, в шоці, виплюнув полуницю, моментально схопив Юту за шкварки, стукнув ним об шафу. Японець спробував відбитися і схопив Те за руки. Він блискавично відштовхнув його в іншу сторону, підбіг і попробував скрутити. Як він не старався – так просто це йому не вдавалося. Через пару секунд хлопці тяжко дихали і дивилися один на одного злісними поглядами.
Тейон замахнувся кулаком, щоб вдарити, але Юта перехопив руку. Одну, а за нею і іншу. Тейон смикнувся вперед, щоб вирватися, але Юта міцно закріпив його руками і спер об стіну. Він схопив меншого за волосся, і поцілував в губи, впевненим і сильним поцілунком.
А далі… Якось так все пішло само собою, що вони навіть не задумувалися. Тейон, не вірячи самому собі, відповідав на всі поцілунки, хапаючи Юту за плечі і притискаючи до себе з усієї сили. В нього було таке враження, ніби він зараз впаде в обморок, а тим часом, поцілунки не закінчувалися.
Ще секунда – і Юта міцно обняв Тейона і зупинився. Він дивився прямо йому в очі. Паніка. Які в нього очі… І губи так близько… І Тейон мимоволі потянувся ще за одним поцілунком, інакше ніяк не могло бути. Просто ніяк. Він торкався так делікатно, ніби Юта зараз може в будь-яку секунду розвернутися і піти. Але ні, Юта і сам не знав, що це і чому він не зупиняє Тейона, чому дозволяє йому цілувати себе раз за разом, торкатися до свої губ пальцями, чому він сам тримає його так близько?
Після доброї хвилини хлопці нарешті зрозуміли, що відбувається і Тейон грубо відштовхнув Юту від себе. Японець мовчки дивився і не знав як реагувати. Логічне завершення.
– Забудь. Забудем. Нічого не було. – Ага, ок. – Скажеш комусь – проблем не відгребеш ні зараз, ні після дебюту. Жити спокійно не дам, кроку спокійно зробити не зможеш, я буду тебе гасити скрізь і в снах страшних буду тобі снитися. Ніііі, я СТАНУ твоїм кошмаром. Чорт. – Воу, -- отут Юті стало просто смішно, - ясно, ясно, доступно пояснив. – Надіюся.
Тейон пішов до дверей. Навіщо? Куди? Гарне питання. Нікуди. Просто вийти звідси. Треба повітря. Дихати. Треба дихати, бо ще трошки – і він задихнеться. А ще в нього крутиться голова. Тейон намагається найти дверну ручку. Фух, нарешті.
– Не знаю, що то було, але цілуєшся ти так делікатно. Таааааааа, Тейону хочеться розвернутися і вирубити Юту, але він, не обертаючись, виходить з кімнати.
А Юта теж намагається усвідомити, що сталося. Він ще деякий час просто стоїть, а потім безсило падає на підлогу і хапається руками за голову: – Вааааууууууу, от цього мені не вистачало… Саме цього. Він безсило сміється. Серйозно. Тейон. Тейон? Таки Тейон. Чорт, чорт, чорт. Якби комусь сказати, то точно не повірять. Це ж Тейон. Нііііі, він не буде такого робити. Не тому, що боїться побачити Тейона в кошмарах, на цій думці Юта усміхається, а просто не буде.
Секунда тишини.
Все, зібрався з силами і теж вийшов з кімнати. Теж не ясно куди і для чого. Але треба трошки повітря.
Сказано – зроблено – Джонні заснув на перших десяти хвилинах фільму, а Тейон і Юта чесно намагалися знайти зміст. Намагалися. Зміст. До п*ятнадцяти хвилин їх вистачило.
– Ооок, який може бути наш план кооперації? – Юта не витримав першим. – Ха! Смішно. Я не буду ТОГО дивитися сам. Страждаєм разом. – Блін, ти живеш в кам*яному віці? Лізем в нет і знаходимо ВСЕ, що нам треба. Ляляля, про це Тейон не подумав. Юта, звичайно, встиг це підмітити, бо він ж завжди таке помічав. І знов оцей ненависний Тейону погляд аля «якийярозумний». Але Тейон вирішив не сперечатися, бо це було на благо їм двом.
– Але тобі не здається, що він не просто так нам подивися саме цей фільм? Там може бути якись момент… Якого ми не знатимем, бо ми не дивимося. О, як тішить , коли бачиш на цій мордашці ще й вираз «нуокянетакийрозумнийякменіздавалося». Але Юта настроєний рішуче: – Пробуєм, а ні – то на місці будем думати. – Ага, та, придумувати на ходу? Це то з нашим менеджером. Ха! – Що, страшно? Блін, не попробуєм – не знатимем. – Махав я пачку проблем через 2 години якогось тупого кіно. Я буду дивитися, а ти – як хочеш. – Тейон розвернувся до екрану. – А дружба, спілкування і кооперація? Точно. – І ти теж дивитимешся. – Тейон розвернув до екрана і Юту. Японець порядно скривився: – Тебе спалять, того ти і проти. Тейон і так скреготів зубами, але нііііі, він не палівний, нєнєнє, і уступати точно не буде: – Ну, давай, лізем в нет! Думаєш, мені слабо наговорити всякого? Я завтра нарозказую так, що він мене буде ще зупиняти. – Угу, ага, ну-ну, – Юта прям взяв і повірив, але в принципі, було всеодно, бо раз вони двоє вирішили, то діставати вранці, якщо що, теж будуть двоє. Він швиденько найшов ноут Джонні і втішившись, що вечір не пропав остаточно, чекав загрузки.
– Це все через тебе, - Тейон таки не втримався. – Уууу, точно, то я кулаками почав махати. – Тримай рот на замку – і все буде на місці. – А ЩО відірвати зібрався? Ось він – цей момент. Вони пару разів шарпнули одне одного, але Джонні почав щось бурчати крізь сон, напевно, і далі відчував за собою обов’язок слідкувати за ситуацією на підсвідомому рівні. Вони ледве стрималися, щоб не наваляти одне одному, але якась невідома сила підштовхнула Тейона встати і послабити хватку, а Юту – відпустити футболку корейця і забрати кулак від його лиця. Вони мовчки, злі, як чорти, вирішили пошвидше розібратися з сюжетом фільму і вже навіть розвернулися до ноута… Але ноут включився… І на екрані знову фігурував славнозвісний чудо-фанфік і картинка Юти, де він губами торкається Тенові до шиї, а таєць запускає руки у його волосся. Секунда оціпеніння і секунда усвідомлення свого я.
Картина – «Припливли».
– Та пішов ти! Я – дивитися цей чортовий фільм! – Тейон шумно сідає на своє місце, спирається на подушку і втуплюється в екран. Але правдоподібна картина. Реалістична, зараза. В автора талант, Тейон мовчки це визнає.
Юта в умі щиро дякує всім, хто міг стерти, але не стер це творіння, чортихається вголос і починає шукати відгуки. Він планує все-таки довести свій задум до кінця.
«Кооперація майже вдалася, тільки от як бути з цим впертим бараном?» – Юта нарешті щось знаходить. Він вирішує, що окей, гаразд і він перший піде на примирення, бо в Тейона з таким важко.
– Є ще одна ідея, – він намагається говорити покрутішим голосом, в стилі менівзагалітопофік, – я тобі скажу, що написано і ми цю фігню проклацаєм. Тейон мовчить. – Блін, давай заб’єм на цей день, все, нічого не було, проїхали і маєм, що розказати завтра.
Тим не менше, відповіді нема.
– Ей, альо, чого ігноруєш? Врізати разок? Але на цьому моменті він помічає, що Тейон спить. Просто спить. Сперся на подушку – і так заснув. Ну, він намагався щось доказати, але щось пішло не так. І Юта, можливо, копнув би його разок, але якось вже дуже миленько виглядає Тейон з цією подушкою і ще й спокійно дихаючи в сні.
Юта кладе його на диван і накриває, постійно придивляючись, чи той не зірветься, щоб на останок ще трошки йому врізати. Але Тейон спить міцним сном і Юта вирішує, що таки точно завтра їм влетить. Але двом.
My memories have stopped in the winter I’ve put all the warmth in between the cracked skin of my dried heart Memories are trapped inside the frozen river But it holds onto me and doesn’t let go of my hand
На вечір вони нарешті доїхали до пункту призначення і менеджер вирішив, що ідеальним варіантом буде поселити Тейона і Юту в одній кімнаті – ооо, він любив наштовхувати ситуації лоб в лоб, бо вважав, що так все швидше вияснюється. Ну, вони теоретично можуть побитися, ці двоє, але все ж тепер він був майже переконаний, що цього не буде, бо свою ранкову промову про те, що свої прекрасні писочки вони повинні тримати непошкодженими, менеджер вважав достатньо зрозумілою. Все ж, щоб таки забезпечити тишину і спокій, а, можливо, і трохи якогось порозуміння, він приселив до них Джонні.
Звичайно, якщо когось цікавила б думка Тейона, ну, якби вона хоча б когось тут цікавила, то він би порозселяв би всіх дещо інакше, але хлопець чемно, мовчки, взяв свою сумку і почесав до кімнати.
– Оу, Джонні, -- менеджер вирішив добавити одну маленьку деталь, – маєте завдання – сідайте і подивіться фільм разом. – Він протягнув флешку. – Ееееее, фільм? – Джонні дещо здивувала пропозиція. – Угу, а чому б і ні? – дивно якось менеджер оце усміхається… – Але маєте продивитися його від початку і до кінця, вранці перекажете. Хлопці дивилися на менеджера і чогось точно не розуміли. – Все просто! Прийдеться гарненько провести вечір разом, ПОСПІЛКУВАТИСЯ, поділитися враженнями, тут у вас взагалі проблем нема – ви не пропустите шансу вліпити своїх 5 копочок в розмову. А завтра вам прийдеться розказати про що фільм. Що ж у вас такі складні вирази обличч? Хехехе. Перекладаю: вам прийдеться або таки всім то подивитися і потерпіти присутність одне одного деякий час, або скооперуватися, щоб на завтра мені щось наплести. У будь-якому випадку, ПРИЙДЕТЬСЯ поговорити. Гоу! На цих словах він пішов в свою кімнату, а хлопці, до яких допливло, чогожхотівменеджер, незадоволено пошипіли, але вирішили, що нікому нічого поганого вечір кіно не зробить.
+++++++++++++++++++++++++++++++++++++++
– Джонні, ти ж любиш фільми дивитися? – Тейон пішов напряму. Але Джонні вже знав, про що тут мова: – Значить так: чому вас він на це підписав, то ясно. От чому я повинен це з вами дивитися, це гарне питання. – Ти в нас типу за старшого, – Юта скривився, копіюючи тон менеджера, – маєш дивитися за молодшенькими. Щоб чого не натворили.
Тейон зітхнув як тільки міг тяжко. Юта далі дивився на Джонні з наглою мордою лиця, а той задумався, чим би то в нього запустити. – Ня! – видав Юта і Джонні зрозумів, що готельні тапки прекрасно підходять для швиряння. – Жаль, що промазав, наступний раз кидай чимось надійнішим, – Тейон не витримав. І ось Тейон вже ловить другий тапок, який таки попав. В нього.
– Вам по 10 років? Через вас будем дивитися зараз якусь фігню, а не спати! Давайте вже то включимо і будемо «проводити час разом» і «дружити»– Джонні плюхнувся на диван, демонструючи повну готовність до перегляду кіно. – Хьон, там ще був варіант з кооперацією. – Тейон вирішив підійти з іншого боку, але… – Точно, дякую, що нагадав! Якщо я засну, то не побийтеся і розкажіть, чим закінчився фільм. – Тобі теж влетить, ми маємо дивитися троє, – Юта вирішив підключитися. – Не я вранці перевертав всі спаковані костюми, горлопанив на весь гуртожиток і матюкався так, що всі пару нових слів вивчили. А ідея натерти лицем друга килим… Уууу, ви вранці влаштували СМРукіс шоу. – Джонні, може, і няш, але постояти за себе вмів. – Так от, я це веду до того, що, якщо я зараз засну, то будьте лапочками і таки перекажіть мені вранці зміст! Ми ж за мирну і чесну кооперацію? Ня?
Тейон і Юта незадоволено прослухали, кожен згадав кілька чарівних слів і сіли дивитися.
Тейон встає першим. Часто. Та практично постійно. Він приходить на кухню щось попити і мовчки роззирається по кімнаті. Нічого цікавого. Речі для поїздки зібрані, то ж він вирішує, що можна трохи побавитися на ноуті, поки інші ще досипають.
О, ну, звичайно, перше на що він попадає, це славнозвісний вчорашній фанфік, бо ж ніхто не закривав вкладки – а навіщо, блін? Тейон фиркає і збирається переключити, як його увагу привертає картинка, намальована або автором цього творіння, або на замовлення до нього. На секунду хлопець завмирає, бо намальовано-то гарно! І правдоподібно. Аж дуже. Аж занадто. Особливо Юта, який притиснув когось до стіни і пристально дивиться в очі шикарно-спокусливим поглядом. В Тейона таке враження, що він чує тяжкий подих Юти на собі і не може відірватися від екрану.
– Повезло ж Тену – трєпєтать в моїх руках, не? Тейон підскакує від несподіванки – він не чув, коли Юта підійшов ззаду. – Класно промальовано, що тут скажеш, я теж так вважаю, – продовжує Юта, поки Тейон намагається усвідомити себе в реальному житті. – Промотай далі – там ще є і Тен, і Хансоль, – Юта ацько так моргає, засранець, і починає ходити по кухні так, ніби нічого не сталося.
Тейону нарешті вдається приземлитися і він тільки фиркає щось у відповідь. – Як тобі стиль автора? От скотина. – Ноут був відкритий на цій вкладці, я б ТАКИМ не займався, – Тейон кривиться з усіх сил і починає шукати те, за чим прийшов. – Ага, ну, та. Чортова гра, так довго загружається… Тейон згадує всі мати, які тільки знає. Якась тупа-тупа ситуація.
– Якщо ти любиш хард… – дихання Юти на шиї, зовсім близько… Тейон зривається з місця з твердим наміром знищити все на своєму шляху, але японець, як блискавка, перелітає через диван і опиняється в іншому кутку кімнати. – Воооу, я не знав, що ти так болісно реагуєш на такі речі, – от оце Юта любить і вміє робити – довести до ручки. Хлопці починають носитися по кімнаті, як ненормальні, перевертаючи все на шляху і створюючи страшний шум.
– Ран фор йор лайф, Юта! – чути голос Марка, який завжди скрізь встигає, щоб йому. Звичайно, на цей армагедон збігаються і інші, намагаючись спросоння зрозуміти що сталося. На секунду вони зупиняються, щоб перевести подих і Юта видає питаннячко: – Блін, ти що, нічого про себе не читав??? – На якого *** мені то ! – Ууууу, це буває цікаво – стільки про себе можна дізнатися – сам не придумаєш. – Придурок. Я казав, що не читав нічого, воно там було зі вчора, – шипить Тейон. – ОЦЕ ВСЕ через фанфік??? – Джонні трохи в шоці від подій навколо.
Юта ліпить контрольний: – Хех, не читаєш, бо боїшся, що ти знизу? Ой всьо. Тейон, зі швидкістю світла, підлітає до Юти… і всі кидаються розтягувати двох ідіотів по кутках. Подальшу сумну історію про те, як прокинувся і прийшов менеджер, як дістали тягла всі, можна пропустити, адже Тейон цілий день дихав вогнем в бік японця, паралельно намагаючись не звертати на нього уваги.
Таааа, Тейон з тих людей, які все дуже серйозно сприймають.
Кріпатура — біль та жорсткість, які відчутно в м'язах від кількох годин, до кількох днів після незвичної чи надто інтенсивної фізичної праці.
Болючість найвідчутніша від 24 до 72 годин після вправ. Вона спричинюється ексцентричними (розтягувальними) вправами, що спричинюють мікротравми м'язових волокон. Після таких вправ м'яз швидко пристосовується для уникання травм, та болючості в майбутньому, якщо така вправа повториться.
Кажись, останнім часом в мене багато ексцентричних тойво... ібо я сасіска щя.... але тоталі хелпі сасіска)))
Тейон з тих хлопців, які круті в будь-якій ситуації, одним поглядом знищують всіх і вся навколо, а пафос – просто його друге ім’я. Так, він любить жартувати і в принципі досить багато сміятися, але завжди робить це по-королівськи – більше усмішок, ніж сміху, і хто його ближче не знає, той може подумати, що Те – зверхня особа, якому на все начхати, крім самого себе ідеального.
Все ж, це не зовсім так. Він, може навіть більше за інших любить тусуватися, завжди знаходиться в гущі подій; все слухає і запам’ятовує, але от долучитися до занять дибілізмом (яквоноінколибуває) – ноу-ноу-ноу, то не для нього, він краще поспостерігає збоку.
От коли Тейон в залі, репетирує годинами, а він може – ось тоді він в своїй тарілці – задоволений, ніколи себе не жаліє, носиться як демон від початку і до останньої секунди, і взагалі – просто відключається та дістає задоволення. В нього далеко не ідеальна біографія, він вже встиг отримати репутацію хулігана, тому зараз старається просто не влазити ні в які пригоди сумнівного плану, а постійно вдосконалюватися в танцях, співі, читанні репу і т д.
Тому, одного стандартного вечора, вернувшись в гуртожиток, він оперативно забігає в душ, подумуючи про те, як класно буде завалитися в ліжко і відрубатися, хляпнувшись на подушку. Коли Тейон виходить, то з вітальні долинає дикий регіт і ще ціла купа дивних звуків. Брюнет швиденько йде на звук, щоб перевірити причину цього дурдому, в такій-то годині.
– Вау! Не знав, що ти і такий трюк можеш! – вигукує Заєць, тикаючи пальцем в Тена, який сидить червоний, як буряк з неясною міною на лиці. – А чого ти хотів? Вижофіційнийпейрінг! Звикай бути зіркою – ще й не таке прочитаєш після дебюту! Ага, ясно, найшли якийсь чудо-фанфік… Ну, клас. Судячи по складному лицю Тена – про нього, а , оскільки над ним , дуже пристально щось вичитує з ноута Юта, то кривлячись, то страшнувато недоусміхачись, то це ЮТени. – Ха! Трюк! А те, що він між двома затиснутий в хмпрфшфш… – Джонні дбайливо і вчасно закриває Марку рота, бо читати таке вголос – грозить дістати ще й від Хансоля, який теж гордо фігурує у фанфіку. Ага, ЮТенСолі. Мммм. Тейон йде за водичкою до холодильника і пару хвилин спостерігає за своїми друзяками, обличчя яких, тим часом, передають всю гаму емоцій. Так, серед них є ще такі, які переживають за написане і зроблене люблячими фанами, як от Тен, якого зараз може покинути душа, бо Заєць з характером, голосно, цитує окремі кусочки літературного твору, коментуючи на кожному кроці. Він від душі веселиться, постукуючи Тена по плечу, і, здається, не збирається зупинятися. Юта і Хансоль мовчки моніторять ноут, не видаючи ніяких особливих звуків, тільки в повітрі витає якесь дивне відчуття ссикотності від їхніх поглядів. Джехьон, закривши рота рукою і витріщившись у фанфік, мовчки, але з афігом, сприймає реалії життя. Теіль лежить на дивані, клацаючи щось на мобілці, і дивно посміхаючись – він чесно слухає літературні читання цього вечора і йому, здається, норм. Крім того йому спокійно – його у фанфіку нема. Джонні намагається пояснити Марку щось, ну, напевно, щось типу «аяяй, як негарно, не треба такого читати», він розуміє, що малий потім проходу не дасть нікому з «головних героїв» дійства. Виховний момент з тріском провалюється, коли, дочитавши до кульмінаційного моменту, Зая робить секундну паузу, адже совість з якогось закутка його душі та не дозволяє йому озвучити ВСЕ, розвертає ноут від себе… і Марк успішно це все дочитує із задоволеною рожею лиця. Якийсь легенький шок, чи то як правильно сказати, проноситься в його голові, коли він бачить, що всі погляди в його сторону , і усвідомлює, що декламація не вдалася. Звичайно, далі він дістає по баняку від Джонні, Юти і Хансоля, а останній холоднокровно інформує Марка, що тепер ясно, хто буде мити посуд і як добре, що є «доброволець» в цьому ділі. Всі починають розходитися, розлазитися по своїх кутках, а Тейон сідає збоку, на підлогу і ще раз констатує факт, що він точно свій дорогоцінний час тратити на таку фігню не буде.
– О, я тебе не помітив навіть – голос Джонні вертає його в реальність. – Правильно робиш, що не цікавишся цією писаниною… Чути звук ще одного виховного ляпаса Марку. – Блін, не чесно! Тен був знизу, а посуд мию я! – Ти ще поговори і будеш цілий тиждень його мити. – Джонні марно намагається донести трохи просвітлення до малявки, але той далі бубнить щось під ніс і явно не щось позитивне. – А не боїшся, що зараз ще дістанеш? Хансоль спить в нашій кімнаті. М? – Оу – Марк на секунду зупиняється. – Він буде спати вже, поки я це все помию, а завтра ми і так їдем. – Шикарні висновки. Супер. – Бє бє бє… – А ви теж нічого так пейрінг – голос Тейона звучить несподівано навіть для нього самого. Судячи з того ЯК дивиться на нього Джонні, то саме зараз ідеальна пора відчалювати спати. – На добраніч! – Ха. Ха. Ха. – це вже Тейон чує вдогонку, бо вирішує, що довго затримуватися біля Джонні, який вже в «настрої» – не найкраща ідея.
Вже добрих півгодини, як в автобусі порядний гул, бо Рукіси вирішили пограти в чувачі на бажання. Грали майже всі, а хто не грав, той мав на що подивитися. Вони вже кукурікали, співали і танцювали всяку фігню, передягалися, ліпили одне одному лящі, пародіювали менеджера --дурнуватих ідей, як виявилося -- цілий вагон.
-- Хансоль, Джонні, ви точно не будете з нами? -- Нееее, дякс, але ви продовжуйте, звідси непогано виглядає. - Джонні був вимотаний, але загальна картина піднімала йому настрій. Хансоль подав знак, що він має щось ще дописати.
А коли хтось сидить спокійно, то це починає дещо турбувати інших, особливо, якщо інші шумлять, акі дємани. І, як воно буває, поступово всі нові бажання починають стосуватися саме тих нещасних, які вирішили, на свою голову, не брати участі в загальному дійстві. Та... в компанії інколи бувають такі моменти, коли краще не сидіти тихо.
І понеслося -- тупі фотки на фоні Хансоля і Джонні, копіювати всі рухи Хансоля і Джонні протягом 30 сек, збацати риму і то потупіше про Хансоля і Джонні, щось спитати в Хансоля і Джонні... І якщо тому, який Хансоль було все до лампочки, то Броколь почав трохи нервуватися. Він трохи заздрив Солю за те, що в того залізні нерви, бо йому самому хотілося, щоб всі зараз же пішли спати, ніж вайдосили всю дорогу до гуртожитку.
Здається, вони вже все перепробували і тепер на секунду запала мовчанка, бо кожен намагався щось ще вигадати. -- Та лан, давайте класику! - Дойон зробив атлішну морду-лиця. - Крутим цю пляшечку і хто по обох краях попадає -- чмок! Від загального гулу було ясно, що всі не дуже в захваті, але бажання поржати з двох "щасливчиків" все ж перемогло. -- Юху! Щя буде! - і Зая крутнув пляшечку. Всі завмерли і кожен подумки надіявся, що випаде не на нього. Автобус хитнуло разок-другий і пляшечка прикатулялася однією частиною до ніг Джехьона. Як в заповільненій зйомці макне підняв голову, щоб прослідкувати, на кого вказує горлечко. А пляшечка чітко показувала на безтурботного Хансоля, який щось писав, не піднімаючи голови.
-- Вооооооо! Крууууууть! Давай, макне! -- командна підтримка, чьо. Хансоль далі щось писав. -- Ееееей! Хансолька! Ну, давай! Разок! Не розстроюй малого! -- командна підтримка -- це так... класно. Нуль реакції. А тим часом Джехьон не знав, що робити і чесно сверлив поглядом Соля, молячись, щоб той всіх відіслав пачкою.
Але Хансоль повільно підняв голову. Він глянув на Джехьона з голови до ніг оцінюючим поглядом і на його обличчі промигнула диявольська усмішка, від якої макне поплохєло зразу. Хансоль повільно зняв окуляри, віддав їх Джонні і встав з сидіння, випроставшись на повен ріст. Картина не для слабодухих. Впевненим кроком Соль підійшов до Джехьона і нахилився до його обличчя, дивлячись йому прямо в очі. Нещасне дітьо встигло 20 разів почервоніти і збліднути і вже мало не падало в обморок. В автобусі стало тихо, було чути тільки мотор десь далеко, на задньому фоні. Хансоль опустив погляд на губи ледведихаючого Джехьона, а потім повільно провів пальцями по його скулах. Під загальний свист і шок він почав нахилятися, щоб поцілувати макне. Джехьон просто закрив очі, зіщулився, якщо точніше, і чекав виконання вироку, як в останній момент Хансоль різко розвернувся до сусіднього крісла, схопив звідти Тена, взяв його лице в долоні і впевнено поцілував його в губи.
Дзвеняча тиша.
Хансоль вернув Тена туди, звідки він його взяв перед тим і спокійно вернувся на місце, забравши окуляри в сидячоговтотальномушоці Джонні.
І поки Тен намагався згадати, хто він чи що він, Джехьон виходив з шокового стану, а решта просто сиділи з відваленими щелепами, Хансоль спокійно домальовував маленьких пінгвінчиків в блокноті.
Давно хотіла запуляти ці фотки, а все руки не доходили.
Я люблю подорожувати, а ще більше я люблю потім вертатися додому. Так сталося, що я вже трохи покаталася і всякого побачила, що є гуд, бо то безцінний досвід. Мені скрізь сподобалося, бо в кожному місті, селі чи взагалі місцевості є свої фішки, чи як то правильно, тому справді подорожувати варто, якщо є така можливість.
Але Париж завжди буде тим місцем, куди я хочу вертатися. Агамсь, я знаю мову, я її обожнюю, тому в мене таке відчуття, ніби я вертаюся на короткий час додому. Мені подобається архітектура, Сена, дух міста взагалі словами нереально передати. Париж -- величезний культурний, історичний центр і просто дуже особливе місто для мене.
Таааак, там є веселе метро, "цікаві" райончики, але це те місто, де хочеться просто ходити, ходити, ходити цілими днями. Чим я і займаюся, коли нарешті туди попадаю.
А, і та, я ніколи не була в Дійсней Ленді, не тому, що не мла можливості, а просто нема особливого бажання. Зато я була багато разів на Père Lachaise, в Пантеоні, бо там поховані ті люди, про яких я вчила і чиї твори читала з 6 років і до зараз. Та, в мене викликає величезне захоплення те, як французи ставляться до своїх героїв і взагалі до діячів, завдяки яким творилася історія. Варто брати приклад.