xxx Holic

Перегляд xxx Holic йде досить помаленьку. Це аніме не належить до вибухових історій, в ньому немає супергероїв, які рятують світ. Інколи навіть починаєш жаліти бідного Ватанукі, який вічно у всіх на побігеньках. Але маленькі історії, з яких складається це аніме, прості на перший погляд, зацікавлюють своїми життєвими порадами. Ще не знаю, яке саме закінчення, але з того, що бачила, то раджу всім подивитися.

@темы: xxx Holic

---

I like!

Ех, така симпатична історія з ним))))) я просто фанатію))))

@темы: Fairy tail, Loke

---

Відпускаючи минуле

Автор: Road
Пэйринг: Sakura/Sasuke, Sakura/Byakuya
Жанр: романтика, роздуми
Рейтинг: G
Размер: такий собі середній
Статус: finished
Описание: ех, давно хотілося, щоб вона забула того Саске...

Примітка: має ще бути картиночка, але виставлю потім, бо її ще нема.



Вона знов дивилася за вікно і жовті листочки пролітали перед її очима. Але вона ніби не помічала їх, ніби дивилася крізь цей осінній пейзаж.



– Ти йдеш? – голос Іно прозвучав якось невпевнено.

– А… так. Пора вже.

Сакура встала, взяла речі, скинула поглядом кімнату і направилася до виходу. Ключ повернувся в замку і за кілька хвилин вони були вже на вулиці. Дівчата йшли мовчки. Сакура дивилася вперед, але було ясно, що думками вона десь не тут.

– Що робитимеш ввечері?

Сакура ніби прокинулася.

– М… Та, нічого, заповню декілька паперів на завтра… приготую трави для розчинів… Та, отак.

– Ми сьогодні хотіли посидіти трошки з нашими, тим більше, що якраз всі вернулися з місій. Будеш?

Сакура не мала ніякої охоти кудись йти. Просто ліньки.

– Не думаю. Я краще вдома побуду.

Знову мовчанка.

– Скільки часу пройшло відколи він пішов з Конохи?

Питання прозвучало як грім серед ясного неба. Сакура не могла зрозуміти, чи то їй причулася, чи і справді Іно питає її про…

– 4 роки.

Чомусь відповідь сама вихопилася. Вражений погляд застиг на її лиці.

– 4 роки, а ти все думаєш, як його вернути?

Тільки тепер Сакура зрозуміла, що Іно весь час спостерігала за нею. Вона бачила в очах дівчини жалість. Сакура опустила голову.

– Ні.

Дивно. Справді. Вона не думала, де тепер Саске , вона навіть не злилася, що через нього вона і її друзі стільки мали пережити, вона навіть не думала, що їй важко на душі, таке враження, що вона просто думала ні про що.

– Хм… цікаво, правда?

Дивна усмішка пробігла по обличчі.

– Стільки зусиль, а тепер нічого нема.

Іно дивилася і абсолютно нічого не розуміла. Сакура і сама, здається, не зовсім розуміла. Чи, може, навпаки, нарешті усвідомила…

– Я не люблю його більше. Просто не люблю.

Іно вже таки витріщилася на подругу.

– Сакура, – через хвилинку вона наважилася, – ми переживаємо за тебе. Ми знаємо, що тобі важко було пережити деякі події… Те, що він пішов… ну…

– Наклало величезний відбиток. Це точно.

Вона зупинилася і глянула на небо.

– Я так любила його, готова була все віддати, аби тільки бути з ним.

…А тепер я розумію, що більше цих почуттів нема. Мені байдуже.

Вона глянула на Іно, яка навіть слова вимовити не могла. І її погляд був таким, що стало ясно, що ці слова – правда.

– Але знаєш, що дивно? Мені ж мало б стати якось легше. Я повинна була б відчути себе вільною? – Сакура опустила втомлено очі.

– Що з тобою? – Іно не знала, що сказати.

– Зі мною нічого. Хм, точніше, ніщо. І ніяк. Мені ніяк.

Іно зробила серйозний вигляд і впевнено взяла Сакуру за руку.

– Приходь сьогодні. Твоєму «ніяк» більше не місце тут.





* * *

– Ти все-таки прийшла? – голос Іно звучав радісно.

Сакура сама себе питала те саме.

– Вдома не було чим занятися, от і вирішила прийти.

– Правильно. – Іно швидко взяла її за руку, ніби боялася, що та передумає.

Коло друзів. Все так, як завжди. Хтось щось розказує, хтось просто мовчки спостерігає, але всі милі і привітні. Всі рідні, свої, але щось не так.

– Треба отак почастіше! – знову Іно поруч.

Сакура хвилинку просто глянула на неї.

– Ти постійно пробуєш мене розвеселити. Але зі мною все гаразд.

Іно зупинилася.

– Просто ти сьогодні сказала те, що я ніяк не очікувала почути.

– Хм… Саске?

Білявка кивнула.

– Ми всі думали, що ти оговтатися не можеш… А тепер… – голос став невпевненішим – ну… Всі ж переживають.

Щось ніби клацнуло всередині… О, як вона могла про це забути? І справді. Картинки минулого поставали одна за одною перед очима, всі ті, хто був з нею з дитинства, і ті, які є досі, завжди готові її підтримати. Щось стиснуло горло і гаряча сльоза пробігла по обличчі.

– Сакура! – Іно двадцять разів пожаліла про сказане.

– Нічого, – легка усмішка ніби вернула її назад, – ти права. Все пройшло, а на тому місці – пустота. Мені не хочеться нічого особливого. Придумувати щось самій, вирішувати. Хочу, щоб хтось говорив, як і що має бути,а я б це виконувала. Ні, навіть не так. Щоб мені хотілося це виконувати.

Сакура витерла сльози.

– От Шикамару… Він ж стіна? Твоя опора?

Іно трохи не могла знайти зв*язок між висловлюваннями.

– М… Так… Звичайно.

– Ну от. Я також хочу бути біля хлопця, якого б змогла вважати своєю опорою.

Іно зітхнула. Це вона розуміла.

– Якщо це проблема, тоді просто треба трохи почекати, своє тебе знайде.

Сакура глянула на подругу.

– Та, напевно. Чекаю… А взагалі, я ніби сплю… м… Ніби спала. Треба таки прокидатися.

Сакура знову мило усміхнулася і обняла спантеличену подругу.

– Дякую.

Іно тільки мовчки обняла її у відповідь.





* * *



Рух! Крик! Камені падають, а швидко йде до назначеної цілі. Накази! Головне – захопити ворога! Ближче і ближче. Поворот, ще один, ось. Звичним рухом вона вихоплює сюрикен…

…світло.

Вона на полі бою, але, чомусь, ніби стоїть осторонь від всього і не може зрозуміти, чому ж так. Ось він. Її ворог відбивається від атаки інших, але ніби не бачить її. Та чорт! Що таке?! Сакура кидається до нього, заносячи сюрикен і її погляд зупиняється. Її тіло прямо перед нею.

Хвилина шоку. Як?!...

Думка-стріла пронизує її. Я?.. Це я ?.. Німий жах застигає на обличчі.

Чиясь рука легко торкаючись, ніби пробуджує її зі сну.

– Це тільки твоє тіло. Але твоїй душі тут не місце.

Сакура оторопіло дивиться на чоловіка з довгим сивим волоссям. Він вдягнутий в чорне кімоно, а зверху – біле хаорі. Він мило усміхається і їй навіть не страшно. Чомусь.

– А куди мені тепер?

– Ходи зі мною. Але спочатку попрощайся з ними. Вони не пускають твою душу.

Сакура здивовано обертається. Її друзі тут. Вони обступили її і, напевно, не вистачить всіх слів, щоб описати їх зараз. Іно плаче, тримаючи її за руку. Вона не може повірити у те, що сталося. Наруто просто затулив долонею обличчя, решта – хто як, але вона відчуває страшну тугу, яка аж б*є від них. І тільки вона лежить спокійно. Ні найменшого хвилювання не видно тепер на її обличчі.

– Дякую. Прощайте, друзі.





* * *



Сивий чоловік повів її прекрасними долинами. Він показав велике місто з милими будиночками.

– Душі потрапляють сюди.

– Ми прийшли?

Він легко усміхається.

– Ні, твоя душа набагато сильніша, ніж більшість інших. Ми хочемо, щоб ти жила он там.

Він показує віддалено на велику гору. Здалека видніє пишний сад. Там цвітуть сакури. Багато-багато. А посередині – дім.

– А хто ви?

– Шінігамі.





* * *



А ось і ворота до величезного помістя з сакурами. Їх впускають всередину і саме серце розцвітає від краси, яка тут панує. Сакура не встигає роздивитися, як серед шінігамі, які на них дивляться, з*являється маленький чорнявий хлопчик. Йому, мабуть, років п*ять, але він впевненим кроком йде їм назустріч.

– Капітан Укітаке. – хлопчик звертається до її супутника, легко схиляючи голову, а далі випростовується, гордо окидаючи їх поглядом. Сакура тільки трохи усміхається, цей хлопчисько такий кумедний.

– Сакура, йди за ним. Відтепер це – твій дім. Тебе вже тут чекали.

Сакура оторопіло дивиться на капітана.

– Як це?

– Тобі тут подобається? – високий чоловік підійшов і поклав руки на плечі хлопчику.

– Дуже… – від однієї думки залишитися тут серце співало – але…

– Не переживай. Ми не скривдимо тебе. Ти будеш просто тренуватися з ним, – чоловік поплескав малого по плечах, – хоч він ще дитина, але на його плечі вже впала велика відповідальність. Це мій син. Він – майбутній голова клану.

Сакура просто не могла відірвати очей від хлопця. Вона ніколи не бачила дитини з таким дорослим поглядом. Навіть найменша усмішка не з*являлася на його обличчі. Він гордо і цілеспрямовано дивився на неї, не говорячи ні слова.

– Ти справишся. Капітан знов мило усміхнувся. – Ви справитеся.

Малий зробив крок вперед, не відриваючи погляду.

– Йдем?

Це було питання-ствердження.

Чомусь без жодного сумніву вона кивнула головою. Хлопчик взяв її за руку і повів за собою. Впевнено. Не вагаючись. Вони пішли пишними садами сакур.





* * *



– Скільки ж це ми не бачилися?

Іно страшним поглядом дивилася на Саске. Її меч був направлений на нього, а рука навіть не тремтіла від думки, що, можливо, прийдеться його вбити.

– Багато часу пройшло.

– Та… – важке дихання не заважало їй говорити, – цього разу ти не втечеш!

Саске спробував вислизнути, але гостре лезо виявилось швидшим за нього…

… А в наступний момент він побачив перед собою високого чоловіка з довгим чорним волоссям в чорному кімоно і величезного монстра. Саске зрозумів, що сталося, тому, що Іно, на хвилинку затримавшись біля його тіла, мовчки пішла геть. Вона тепер його не бачила. Чоловік швидкими рухами відбивався від монстра, який постійно його атакував. І ось на хвилинку він зупинився і приклав меча до обличчя.

– Цвіти, Сенбонсакура!

Саске завмер. Тисячі пелюстків сакури літали у невимовному вихорі танцю. Вони оточили чудовисько, повністю закривши його. Стільки цвіту сакури! Стільки пелюстків… сакури… Сакура?

Напевно йому ввижалося, але на фоні цього танцю він побачив раптом її! Дівчину, яка так сильно його колись любила… вона усміхалася до нього, але усмішка її була якоюсь холодною.

– Сакура! – крик вирвався з глибини душі.

… але все раптом щезло.

– Що… що в тебе за техніка? Вона! Це ж була вона?!

Але чоловік тільки гордо і безпристрасно на нього дивився.

– Ти помер. Тепер йди туди, де тобі місце.

Голос звучав впевнено і командно. Чоловік розвернувся і пішов.

Саске просто не зміг поворухнутися, щоб його догнати.





* * *



Іно сиділа перед скромною кам*яною плитою.

– Жаль, що тобі не судилося зустріти того, хто впевненою рукою зміг би вивести тебе на світло. Щоб ти могла розцвісти.

Вона зітхнула, бо не могла не приходити сюди, хоч пройшло вже стільки років.







– Це, напевно, найгірше покарання для нього, яке може бути – кожного дня вставати, знаючи, що живе там, де цвіте стільки сакур. – капітан розмірено і спокійно дивився на місто.

– М… Дивно таки склалося. Але я не хочу з ним бачитися. – Сакура допитливо глянула Бьякую.

– Не жалієш, що ти тут? Тепер ти – техніка. – він продовжив, не відриваючи погляду.

Спокійна усмішка.

– Ні.

Тепер вона взяла за руку того, хто маленьким хлопчиком впевнено повів її вперед.

– Йдем?

@темы: sasuke, bleach, sakura

---

В той день...

Автор: Road
Пэйринг: Hitsugaya/Hinamori
Жанр: роздуми
Рейтинг: G
Размер: mini
Статус: finished
Описание: просто моя уява про цю парочку, само прийшло…




Тепер тут так тихо… Тільки вітер на подвір*ї. Нема звичної розмови, сміху. Їх вже давно нема. Життя тут завмерло.
Хм, як дивно. Ми завжди про все говорили і хоч я обурювався і кривлявся, та завжди був на твоєму боці. Ти це бачила. Бо знову і знову приходила до мене.
Коли ти вперше побачила капітанів, то сказала, що просто вражена ними. Особливо ним. Ти так старалася потрапити у його готей, бути схожою на нього, бути з ним, бути йому потрібною. Ми стільки про нього говорили, що він був майже присутній з нами.
… і ось я стояв у капітанському хаорі. Цифра на моїй спині позначала мій готей. Відтепер в мене були ті, хто так само як і ти хочуть бути схожими на їхнього капітана. Мій лейтенант – хороша людина, а ще вона – просто мрія для багатьох чоловіків. На мене дивляться інші капітани, з якими ми тепер рівні.
І тільки ти.
Скромно так, якось несміливо привітала мене і відійшла…
А через кілька днів зникла… Мені сказали, що тепер ти житимеш далеко…
…чому? Чому ти так зробила? Ти залишила свого капітана. Невже, приклавши стільки зусиль, ти просто пішла? Якась коротка записка, це справді те, що ти мала би мені залишити?
Але тоді я навіть ще не знав про твій від*їзд. Я просто стояв тут один і не розумів, чому я не радію своєму призначенню. Мені не було ні тепло, ні холодно. Я тільки безпорадно дивився вперед.
День, коли я став капітаном…

* * *


Тихо-тихо… легенький вітерець, але я ніби не відчуваю його. Я ніби пуста.
… Далеко позаду мій готей, мій капітан. Не хочу туди повертатися. Не можу.
Мені все сниться подвір*я, на якому ми стільки просиділи. Ти завжди хмикав і казав, що тебе не цікавить академія, капітани, що нічого такого ах в них немає. Ти робив вигляд, що тобі байдуже, коли я годинами тренувалася і говорила тобі про нього. Але ти завжди підтримував мене. Навіть у найважчі моменти був поруч і говорив, що я не маю права відступати, якщо хочу бути потрібною своєму капітану. А потім веселим тоном додавав, що коли мене викинуть з готею, то ти мене чекатимеш, бо тобі і так нема куди подітися. Малявка, я тоді тебе не бачила…
…і ось я дивилася на тебе у тому хаорі, наймолодший, але такий впевнений капітан…
Щось змінилося у твоєму погляді. Твої рухи, поведінка стали такими інакшими… Я стільки хотіла тобі сказати… А ти відразу випалив, у своєму стилі, що ми тепер часто бачитимемося і, що ти тепер нічим не поступаєшся моєму капітану. І я не змогла нічого відповісти. Ляпнула щось неясне…
Коли це сталося? Чому я не побачила твоїх старань? Чому ти хотів справити враження на мене, а не на нього?
Біля тебе було стільки людей… Одні вітали тебе, інші просто спостерігали за тобою, але не було тих, хто не дивився на тебе. І вони дивилися з величезним здивуванням, бо ти зробив неможливе. Такий молодий.
Твої піддані будуть виконувати твої накази. Для капітанів – ти свій. Біля твого лейтенанта не пройде спокійно ні один чоловік. Тебе чекає інше життя, зовсім інше.
А я тут для чого? Я тільки тоді зрозуміла, хто ти для мене. Я сприймала за належне твою увагу, постійно захоплюючись іншим. Тепер я раптом усвідомила, що було в тебе на серці в такі моменти. Але ти зціплював зуби і мило усміхався… Треба було зрозуміти, що ти повинен жити власним життям. Мені зрозуміти.
Я не могла більше тримати тебе біля себе. Я змусила тебе страждати.
Тепер я зробила правильно. Я відійшла.
В день, коли ти став капітаном…


* * *


«Прощай, капітан-малявка!
Сніжок, ти – молодець»
Хінаморі

@темы: hitsugaya, hinamori, bleach

---

Хмель: Reloaded — народний аніме-фестиваль 2010 (фоточки)

ще фоточки)))

@темы: хмель релоад

---

Хмель: Reloaded — народний аніме-фестиваль 2010 (продовження)

Цікаво було спостерігати за всім за кулісами, де учасники готувалися, переживали... Ми всі молодці!)))))) Нема безвихідних ситуацій і цей фестиваль цьому доказ!)))

@темы: Хмель релоад

---

Хмель: Reloaded — народний аніме-фестиваль 2010

Та... не пройшло і півроку, як я вирішила написати враження...

Фест -- просто супер)))) Хоч, на жаль, нам вдалося все побачити тільки після самого косплей-шоу на відео, але вражень -- море і все пройшло чудово! ))))) тільки швидко...


Takira -- "">">"> !!!! досі не віриться, що Lacrimosa вийшла саме так, як ми і хотіли з самого початку))))))



Мокони -- дівчата -- ви справді молодці! кожного разу приємно тішите чимось новим і зробленим на високому рівні!)))) успіхів вам і багато гарних виступів і вражень))))))))


Tobira i Shiori -- дуже дякі за мегопідтримку у складних моментах!))))) Tobira -- фінальна пісня просто шикарна і ти співала чудово!)))))) дівчата -- цьомки вам

Ми багато-багато готувалися до фестивалю і сам процес підготовки був просто клас!)))) Дуже хочеться назад, де на нашій квартирі був такий мегорух!

@темы: хмель релоад

---

Три речі не викликали жодного сумніву

По-перше Едвард Каллен -- вампір

По-друге якась частина його -- не знаю на скільки сильна частина -- бажає моєї крові

По-третє я беззастережно і безповоротно закохана в нього....



Не вистачить слів описати враження від книги... Настільки гарно описані почуття, передані переживання героїв, книга захоплює з перших сторінок. Просто ваааау!!!!!! неможливо відірватися!

@темы: Сутінки

---

Євробачення 2010 !

Кожного року дивлюся цей конкурс, завжди вболіваю за когось і просто слухаю багато-багато нової музики))))))) Але цього року я мало не пропустила... То все після фесту, я так захопилася обговореннями і враженнями, що про Євробачення забула...

Але багато я не пропустила, бо мої батьки про цю веселуху не забули)))))

Ну, враження... ВАУУУУУУУ! Класно!!!! Цього року було на кого і на що подивитися, що послухати. Звичайно, були я такі пісні в стилі for sleeping , але загалом від перегляду отримала моооре задоволення

Про переможця я тут краще нічого писати не буду... просто нема слів... якась ніяка виграла... А ЩЕ, вона забрала приз в моїх зайчиків!!!!! MaNga -- ось, хто мав виграти цього року! В них справді гарна, мелодійна пісня, приємний вокал і соліст -- лапочка!



Наша дууууже гарно співала, але пісня, на мою думку, була не найкраща... Ще сподобалия страшенно виступи Вірменї, Данії і Росії. Щодо останніх, то я взагалі здивувалася, чому їм дали таке низьке місце, адже пісня в них і справді мила і голос соліста гарний))))))

Наступний конкурс аж через рік і буде він в Німеччині... на жаль... ех... подивимося, що цікавого нам приготує країна з великої четвірки)))))


Привіт всім, хто вболівав за Туреччину! І так ясно, що вони були найкращі))))))

@темы: Євробачення

---

Анікон 2010

Фест пройшов. Так швидко! Скільки приготувань, репетицій, хвилювання -- оп! І все просто пролетіло!
Атмосферу свята Хаатокі відчули в п*ятницю ще зранку, коли зустрічали учасників і готували суші)))))) Коли ми добралися до репетиції, то були вже порядно вимотані, ще й переживали трошки... Взагалі на дні фесту наші домівки перетворилися на фабричні цехи. Хехе...))))) А особливо гуртожиток Зака, в який ми "майже переселилися" з костюмами, паперами і швейною машинкою
Це все було справді весело, особливо, коли Діма, який дуже переживав, щоб ми не проспали, почав нас будити мало не о 5 ранку з криками: " 7 год! 7 год!!! Вже 7 год!"
Виготовлення чупа-чупса страшенно нас розвеселило і він навіть вижив! (після кидання ним по сцені)

Дуже жаль, що самого косплей-шоу я не сильно і побачила... Зате попала на сценку по Соулу (супер!!!) і чула, як співає Марго -- прекрасний голос))))))))) Знаю тільки, що коли почула перші звуки нашої сценки, то не могли повірити, що це наш вихід...

А далі все як понеслось: фотки, жарти, ще виступи... Насичений був деньок))))) Дуже жаль, що на дискотеку попасти так і не вдалося...

Наступного дня ми провели супермегошвидкісну екскурсію по Львову. Ще й почули багато цікавих коментарів щодо косплейних костюмів)))))) Неділя взагалі пройшла суперово! Не знаю. скільки годин ми грали в показуху... Але було весело!

Чесно, мало слів, щоб описати всі-всі враження від фесту! Дуже рада, що ми змогли багато поспілкуватися і познайомитися. Страшенно тішить, що ми виступили без "пригод"))))) Я дууууже задоволена нашим дебютом!!!!)))))
Тепер, передивляючись море фоток, хочу, щоб ми всі пошвидше зустрілися на наступному фесті!)))))

Цьомочки)))))

@темы: фестиваль, Анікон 2010

---

Відпускаючи минуле

Вона знов дивилася за вікно і жовті листочки пролітали перед її очима. Але вона ніби не помічала їх, ніби дивилася крізь цей осінній пейзаж.
– Ти йдеш? – голос Іно прозвучав якось невпевнено.
– А… так. Пора вже.
Сакура встала, взяла речі, скинула поглядом кімнату і направилася до виходу. Ключ повернувся в замку і за кілька хвилин вони були вже на вулиці. Дівчата йшли мовчки. Сакура дивилася вперед, але було ясно, що думками вона десь не тут.
– Що робитимеш ввечері?
Сакура ніби прокинулася.
– М… Та, нічого, заповню декілька паперів на завтра… приготую трави для розчинів… Та, отак.
– Ми сьогодні хотіли посидіти трошки з нашими, тим більше, що якраз всі вернулися з місій. Будеш?
Сакура не мала ніякої охоти кудись йти. Просто ліньки.
– Не думаю. Я краще вдома побуду.
Знову мовчанка.
– Скільки часу пройшло відколи він пішов з Конохи?
Питання прозвучало як грім серед ясного неба. Сакура не могла зрозуміти, чи то їй причулася, чи і справді Іно питає її про…
– 4 роки.
Чомусь відповідь сама вихопилася. Вражений погляд застиг на її лиці.
– 4 роки, а ти все думаєш, як його повернути?
Тільки тепер Сакура зрозуміла, що Іно весь час спостерігала за нею. Вона бачила в очах дівчини жалість. Сакура опустила голову.
– Ні.
Дивно. Справді. Вона не думала, де тепер Саске , вона навіть не злилася, що через нього вона і її друзі стільки мали пережити, вона навіть не думала, що їй важко на душі, таке враження, що вона просто думала ні про що.
– Хм… цікаво, правда?
Дивна усмішка пробігла по обличчі.
– Стільки зусиль, а тепер нічого нема.
Іно дивилася і абсолютно нічого не розуміла. Сакура і сама, здається, не зовсім розуміла. Чи, може, навпаки, нарешті усвідомила…
– Я не люблю його більше. Просто не люблю.
Іно вже таки витріщилася на подругу.
– Сакура, – через хвилинку вона наважилася, – ми хвилюємося за тебе. Ми знаємо, що тобі важко було пережити деякі події… Те, що він пішов… ну…
– Наклало величезний відбиток. Це точно.
Вона зупинилася і глянула на небо.
– Я так любила його, готова була все віддати, аби тільки бути з ним.
…А тепер я розумію, що більше цих почуттів нема. Мені байдуже.
Вона глянула на Іно, яка навіть слова вимовити не могла. І її погляд був таким, що стало ясно, що ці слова – правда.
– Але знаєш, що дивно? Мені ж мало б стати якось легше. Я повинна була б відчути себе вільною? – Сакура опустила втомлено очі.
– Що з тобою? – Іно не знала, що сказати.
– Зі мною нічого. Хм, точніше, ніщо. І ніяк. Мені ніяк.
Іно зробила серйозний вигляд і впевнено взяла Сакуру за руку.
– Приходь сьогодні. Твоєму «ніяк» більше не місце тут.


* * *
– Ти все-таки прийшла? – голос Іно звучав радісно.
Сакура сама себе питала про те ж саме.
– Вдома не було чим зайнятися, от і вирішила прийти.
– Правильно. – Іно швидко взяла її за руку, ніби боялася, що та передумає.
Коло друзів. Все так, як завжди. Хтось щось розказує, хтось просто мовчки спостерігає, але всі милі і привітні. Всі рідні, свої, але щось не так.
– Треба отак частіше! – знову Іно поруч.
Сакура хвилинку просто глянула на неї.
– Ти постійно намагаєшся мене розвеселити. Але зі мною все гаразд.
Іно зупинилася.
– Просто ти сьогодні сказала те, що я ніяк не очікувала почути.
– Хм… Саске?
Білявка кивнула.
– Ми всі думали, що ти оговтатися не можеш… А тепер… – голос став невпевненішим – ну… Всі ж переживають.
Щось ніби клацнуло всередині… О, як вона могла про це забути? І справді. Картинки минулого поставали одна за одною перед очима, всі ті, хто був з нею з дитинства, і ті, які є досі, завжди готові її підтримати. Щось стиснуло горло і гаряча сльоза пробігла по обличчі.
– Сакура! – Іно двадцять разів пошкодувала про сказане.
– Нічого, – легка усмішка ніби вернула її назад, – ти права. Все пройшло, а на тому місці – пустота. Мені не хочеться нічого особливого. Придумувати щось самій, вирішувати. Хочу, щоб хтось говорив, як і що має бути,а я б це виконувала. Ні, навіть не так. Щоб мені хотілося це виконувати.
Сакура витерла сльози.
– От Шикамару… Він ж стіна? Твоя опора?
Іно трохи не могла знайти зв*язок між висловлюваннями.
– М… Так… Звичайно.
– Ну от. Я також хочу бути біля хлопця, якого б змогла вважати своєю опорою.
Іно зітхнула. Це вона розуміла.
– Якщо це проблема, тоді просто треба трохи почекати, твоє тебе знайде.
Сакура глянула на подругу.
– Та, напевно. Чекаю… А взагалі, я ніби сплю… м… Ніби спала. Треба таки прокидатися.
Сакура знову мило усміхнулася і обійняла спантеличену подругу.
– Дякую.
Іно тільки мовчки обняла її у відповідь.


* * *

Рух! Крик! Камені падають, а швидко йде до назначеної цілі. Накази! Головне – захопити ворога! Ближче і ближче. Поворот, ще один, ось. Звичним рухом вона вихоплює сюрикен…
…світло.
Вона на полі бою, але, чомусь, ніби стоїть осторонь від всього і не може зрозуміти, чому ж так. Ось він. Її ворог відбивається від атаки інших, але ніби не бачить її. Та чорт! Що таке?! Сакура кидається до нього, заносячи сюрикен і її погляд зупиняється. Її тіло прямо перед нею.
Хвилина шоку. Як?!...
Думка-стріла пронизує її. Я?.. Це я ?.. Німий жах застигає на обличчі.
Чиясь рука легко торкаючись, ніби пробуджує її зі сну.
– Це тільки твоє тіло. Але твоїй душі тут не місце.
Сакура оторопіло дивиться на чоловіка з довгим сивим волоссям. Він вдягнутий в чорне кімоно, а зверху – біле хаорі. Він мило усміхається і їй навіть не страшно. Чомусь.
– А куди мені тепер?
– Ходи зі мною. Але спочатку попрощайся з ними. Вони не пускають твою душу.
Сакура здивовано обертається. Її друзі тут. Вони обступили її і, напевно, не вистачить всіх слів, щоб описати їх зараз. Іно плаче, тримаючи її за руку. Вона не може повірити у те, що сталося. Наруто просто затулив долонею обличчя, решта – хто як, але вона відчуває страшну тугу, яка аж б*є від них. І тільки вона лежить спокійно. Ні найменшого хвилювання не видно тепер на її обличчі.
– Дякую. Прощайте, друзі.


* * *

Сивий чоловік повів її прекрасними долинами. Він показав велике місто з милими будиночками.
– Душі потрапляють сюди.
– Ми прийшли?
Він легко усміхається.
– Ні, твоя душа набагато сильніша, ніж більшість інших. Ми хочемо, щоб ти жила он там.
Він показує віддалено на велику гору. Здалека видніє пишний сад. Там цвітуть сакури. Багато-багато. А посередині – дім.
– А хто ви?
– Шінігамі.


* * *

А ось і ворота до величезного помістя з сакурами. Їх впускають всередину і саме серце розцвітає від краси, яка тут панує. Сакура не встигає роздивитися, як серед шінігамі, які на них дивляться, з*являється маленький чорнявий хлопчик. Йому, мабуть, років п*ять, але він впевненим кроком йде їм назустріч.
– Капітан Укітаке. – хлопчик звертається до її супутника, легко схиляючи голову, а далі випростовується, гордо окидаючи їх поглядом. Сакура тільки трохи усміхається, цей хлопчисько такий кумедний.
– Сакура, йди за ним. Відтепер це – твій дім. Тебе вже тут чекали.
Сакура оторопіло дивиться на капітана.
– Як це?
– Тобі тут подобається? – високий чоловік підійшов і поклав руки на плечі хлопчику.
– Дуже… – від однієї думки залишитися тут серце співало – але…
– Не турбуйся. Ми не скривдимо тебе. Ти будеш просто тренуватися з ним, – чоловік поплескав малого по плечах, – хоч він ще дитина, але на його плечі вже впала велика відповідальність. Це мій син. Він – майбутній голова клану.
Сакура просто не могла відірвати очей від хлопця. Вона ніколи не бачила дитини з таким дорослим поглядом. Навіть найменша усмішка не з*являлася на його обличчі. Він гордо і цілеспрямовано дивився на неї, не говорячи ні слова.
– Ти справишся. Капітан знов мило усміхнувся. – Ви справитеся.
Малий зробив крок вперед, не відриваючи погляду.
– Йдем?
Це було питання-ствердження.
Чомусь без жодного сумніву вона кивнула головою. Хлопчик взяв її за руку і повів за собою. Впевнено. Не вагаючись. Вони пішли пишними садами сакур.


* * *

– Скільки ж це ми не бачилися?
Іно страшним поглядом дивилася на Саске. Її меч був направлений на нього, а рука навіть не тремтіла від думки, що, можливо, доведеться його вбити.
– Багато часу пройшло.
– Та… – важке дихання не заважало їй говорити, – цього разу ти не втечеш!
Саске спробував вислизнути, але гостре лезо виявилось швидшим за нього…
… А в наступний момент він побачив перед собою високого чоловіка з довгим чорним волоссям в чорному кімоно і величезного монстра. Саске зрозумів, що сталося, тому, що Іно, на хвилинку затримавшись біля його тіла, мовчки пішла геть. Вона тепер його не бачила. Чоловік швидкими рухами відбивався від монстра, який постійно його атакував. І ось на хвилинку він зупинився і приклав меча до обличчя.
– Цвіти, Сенбонсакура!
Саске завмер. Тисячі пелюстків сакури літали у невимовному вихорі танцю. Вони оточили чудовисько, повністю закривши його. Стільки цвіту сакури! Стільки пелюстків… сакури… Сакура?
Напевно йому ввижалося, але на фоні цього танцю він побачив раптом її! Дівчину, яка так сильно його колись любила… вона усміхалася до нього, але усмішка її була якоюсь холодною.
– Сакура! – крик вирвався з глибини душі.
… але все раптом щезло.
– Що… що в тебе за техніка? Вона! Це ж була вона?!
Але чоловік тільки гордо і безпристрасно на нього дивився.
– Ти помер. Тепер йди туди, де тобі місце.
Голос звучав впевнено і командно. Чоловік розвернувся і пішов.
Саске просто не зміг поворухнутися, щоб його наздогнати.


* * *

Іно сиділа перед скромною кам*яною плитою.
– Жаль, що тобі не судилося зустріти того, хто впевненою рукою зміг би вивести тебе на світло. Щоб ти могла розцвісти.
Вона зітхнула, бо не могла не приходити сюди, хоч пройшло вже стільки років.



– Це, напевно, найгірше покарання для нього, яке може бути – кожного дня вставати, знаючи, що живе там, де цвіте стільки сакур. – капітан розмірено і спокійно дивився на місто.
– М… Дивно таки склалося. Але я не хочу з ним бачитися. – Сакура допитливо глянула на Бьякую.
– Не жалієш, що ти тут? Тепер ти – техніка. – він продовжив, не відриваючи погляду.
Спокійна усмішка.
– Ні.
Тепер вона взяла за руку того, хто маленьким хлопчиком впевнено повів її вперед.
– Йдем?

@темы: Сакура, фанфік, моє, Бьякуя

---

В той день...

Автор: Road
Пэйринг: Hitsugaya/Hinamori
Жанр: роздуми
Рейтинг: G
Размер: mini
Статус: finished
Описание: просто моя уява про цю парочку, само прийшло…


Тепер тут так тихо… Тільки вітер на подвір*ї. Нема звичної розмови, сміху. Їх вже давно нема. Життя тут завмерло.
Хм, як дивно. Ми завжди про все говорили і хоч я обурювався і кривлявся, та завжди був на твоєму боці. Ти це бачила. Бо знову і знову приходила до мене.
Коли ти вперше побачила капітанів, то сказала, що просто вражена ними. Особливо ним. Ти так старалася потрапити у його готей, бути схожою на нього, бути з ним, бути йому потрібною. Ми стільки про нього говорили, що він був майже присутній з нами.
… і ось я стояв у капітанському хаорі. Цифра на моїй спині позначала мій готей. Відтепер в мене були ті, хто так само як і ти хочуть бути схожими на їхнього капітана. Мій лейтенант – хороша людина, а ще вона – просто мрія для багатьох чоловіків. На мене дивляться інші капітани, з якими ми тепер рівні.
І тільки ти.
Скромно так, якось несміливо привітала мене і відійшла…
А через кілька днів зникла… Мені сказали, що тепер ти житимеш далеко…
…чому? Чому ти так зробила? Ти залишила свого капітана. Невже, приклавши стільки зусиль, ти просто пішла? Якась коротка записка, це справді те, що ти мала би мені залишити?
Але тоді я навіть ще не знав про твій від*їзд. Я просто стояв тут один і не розумів, чому я не радію своєму призначенню. Мені не було ні тепло, ні холодно. Я тільки безпорадно дивився вперед.
День, коли я став капітаном…

* * *


Тихо-тихо… легенький вітерець, але я ніби не відчуваю його. Я ніби пуста.
… Далеко позаду мій готей, мій капітан. Не хочу туди повертатися. Не можу.
Мені все сниться подвір*я, на якому ми стільки просиділи. Ти завжди хмикав і казав, що тебе не цікавить академія, капітани, що нічого такого ах в них немає. Ти робив вигляд, що тобі байдуже, коли я годинами тренувалася і говорила тобі про нього. Але ти завжди підтримував мене. Навіть у найважчі моменти був поруч і говорив, що я не маю права відступати, якщо хочу бути потрібною своєму капітану. А потім веселим тоном додавав, що коли мене викинуть з готею, то ти мене чекатимеш, бо тобі і так нема куди подітися. Малявка, я тоді тебе не бачила…
…і ось я дивилася на тебе у тому хаорі, наймолодший, але такий впевнений капітан…
Щось змінилося у твоєму погляді. Твої рухи, поведінка стали такими інакшими… Я стільки хотіла тобі сказати… А ти відразу випалив, у своєму стилі, що ми тепер часто бачитимемося і, що ти тепер нічим не поступаєшся моєму капітану. І я не змогла нічого відповісти. Ляпнула щось неясне…
Коли це сталося? Чому я не побачила твоїх старань? Чому ти хотів справити враження на мене, а не на нього?
Біля тебе було стільки людей… Одні вітали тебе, інші просто спостерігали за тобою, але не було тих, хто не дивився на тебе. І вони дивилися з величезним здивуванням, бо ти зробив неможливе. Такий молодий.
Твої піддані будуть виконувати твої накази. Для капітанів – ти свій. Біля твого лейтенанта не пройде спокійно ні один чоловік. Тебе чекає інше життя, зовсім інше.
А я тут для чого? Я тільки тоді зрозуміла, хто ти для мене. Я сприймала за належне твою увагу, постійно захоплюючись іншим. Тепер я раптом усвідомила, що було в тебе на серці в такі моменти. Але ти зціплював зуби і мило усміхався… Треба було зрозуміти, що ти повинен жити власним життям. Мені зрозуміти.
Я не могла більше тримати тебе біля себе. Я змусила тебе страждати.
Тепер я зробила правильно. Я відійшла.
В день, коли ти став капітаном…


* * *


«Прощай, капітан-малявка!
Сніжок, ти – молодець»
Хінаморі

@темы: hitsugaya, hinamori, фанфік, моє, bleach

---

привітики!)))

я тут новенька, тому по-трошки все роздивляюся...)))