так, вихідні вийшли танцювальними (про що тепер свідчать ноги, які аж гудуть...) але то супер! я вже давно багато не танцювала, а без того аж якось не так. в голові мооооре ідей, стільки всього хочеться поставити!!!
яка розумна людина дивиться 3 фільми жахів на ніч???? и... є такі а потім раптом згадуєш, що твій собака ще на ніч не гуляв... а то 2 ночі... от тоді страшно!
ура! ура! ура! ще сьогодні досидіти і вихідні... и... и... не можу дочекатися... я посплю!!!!)))) урррррааааа!а ще, нарешті візьмуся за купу того всього, що я напланувала)))) тотоц!)))
тренувати малого собачку подавати лапи, сидіти і ще тому подібні всякі речі -- то невдячна справа!!! воно на тебе дивиться неймовірними очиськами, не хоче нічого робити, але з радістю готове з*їсти той кусочок морквочки, який в тебе в руці...))) нічого, будеш Хутрик козаком!
* хм... як би то його навчити не пі**ти посеред хати, приносити палочку, газету, подавати голос, робити викройки, приметувати, ліпити з пластику...
знаєте, коли в тебе 7 робочих днів, 1 вихідний, а тоді ще 5 робочих... то світ інколи втрачає свої милі кольори.... але ці вихідні були класні!))))
днюху відгуляли! (в нашій скромній милій компанії і супертрешовими фільмєцамі ) проводили масове знайомство з Хутриком! Харука!!!!! ну, і що, шо тільки на 1 день, але я така рада була тебе побачити)))))
вже скучаю.... але я знаю, що відстань нам не проблема, бо ми вміємо одночасно спілкуватися в усіх соц мережах, де ми є!))) гарно тобі добратися додомку і передати всім цьомки і привіти від нас))))
... ну, спочатку якісь такі милі погляди, яких з часом стає більше і більше ... потім легкі усмішки, з яких ще не можеш зрозуміти, що ж відбувається насправді? ... "випадкові" зустрічі, жарти, питання, які "просто так" задаються ... багато-багато розмов про все на світі ... поруч, поруч, поруч... майже непомітні дотики, штурхалки, сніжки
......... а потім раптом помічаєш, що якось звиклося бути одне біля одного і тоді день в одиночку -- це вічність! не переступити, не перейти
......... але це починаєш розуміти якось пізно
я знаю, ти скучаєш за мною так само, як я зараз за тобою!
оце коли сидиш шостий день на роботі... то вже якось важкувато хочу спати! просто повалятися в ліжку, потім нічого не робити, або і робити, але головне, що нікуди не йти, не вилазити з компа, в*язати чи вишивати (або шити костюм...) а то я вже стаю недобра, дуже недобра і мене починає все бісити!
ну, нічого, ще є завтра робочий деньок, а тоді спаааааати!!!!!
в нас сьогодні був трейнінг про те, як розмовляти з пасажирами)))) я не пам*ятаю, коли я так востаннє сміялася! просто там ще були тести і в мене чомусь постійно були якісь ну такіііі веселі результати!))) а крім того, ми такою веселою гоп-компанією сиділи, що день пролетів!
так от, по тестах вийшло, що я -- керівник і одночасно мрійник... ем... мрійливий керівник! керівний мрійник! короче, весело! цікавий характер))))
а ще я ідіот... вічно мені здається не те, що є насправді... я сильно помиляюся в людях. але цього разу я не дам наплювати собі в кашу! так що, з дороги!
та, треба спати, а то дурні якісь думки лізуть... все-таки, сьогодні я дізналася ще й дуже позитивні несподівані новини)))))
Додивилася 1 сезон)))) Воно класне, добре, складається з багатьох окремих цікавих історій з гарним сюжетом *все, так як я люблю))) Я б навіть сказала, що воно досить нестандартне, не знаю, в чому саме, але є в ньому щось таке, чого я ще не зустрічала.
Сам персонаж Нацуме файнючий -- він хороший і співчутлививий)))) Все життя він страждає від того, що бачить йокаїв, він самотній, люди часто його не розуміють, але все ж інакшого життя він не уявляє. Нацуме розуміє, що духи такі ж різні , як і люди, він не ненавидить їх, а навпаки намагається зрозуміти)))
а ще з ним є няко-сенсей))) він також демон і в нього є кілька форм, але всі класні!)))
Скільки себе пам*ятаю, я завжди мріяла мати собаку. Ми з малою роками переконували маму, що то нестрашно, що вони милі створіння і що ми точно-точно будемо його вигулювати, годувати і самі ним займатимемся, а вона навіть не помітить його присутності домі)))) хех, так дивно це зараз згадувати... Але мама була просто невблаганна -- ні і ніяк!
А Топік нас знайшов сам... Його мали віддати комусь там, хто відмовився і я досі не знаю як, але мама погодилася! Ми принесли його вночі, він трусився, не хотів , щоб я від нього відходила і дооовго не міг звикнути до всіх домашніх. Ми не знали, чому він бігає кругами, коли ми вертаємся після навчального дня додому і шалено гарчить (то був вияв найвищої радості), гризе всім штани і гавкає як ненормальний. Для нас все було новим!)))
А потім час просто летів: рік за роком разом, вранці, вдень, ввечері, вночі. Ми вигулювалися, їздили на село, дуріли і зараз мені здається, що він був завжди. Є стільки спогадів, від яких зараз хочеться і плакати, і сміятися! Наглюща, руда морда, він ясно дав нам зрозуміти, хто в домі господар. Але він завжди був поруч і ми подумати не могли, що час прощання прийде так скоро... А з іншого боку... 11 років як 1 день
Я розумію, що все невічне і треба якось йти далі, і ми підем, але тільки час може якось заповнити (чи як то правильно сказати) ту величезну пустку, яка лишилася після нього. І я не погоджуюся з тими, хто надає перевагу не мати тваринку, бо потім "важко, якщо щось станеться". Чесно, ви не пожалієте, якщо з вами буде хтось, хто самовіддано вас любитиме і з нетерпінням чекатиме вашого приходу додому.
Незважаючи нінащо, я ціную кожну хвилину, яку ми прожили разом і якби була можливість прожити ще раз все, я б нічого не міняла.
Величезнюще дякую всім, хто зробив це Різдво справді казковим!)))
Не знаю чому, але перед святом все було дуже чорно, та це зараз немає значення. Навіть той факт, що на Свят Вечір я працювала, не зіпсув мені свята. Ми разом поліпили варенички і вушка, з нами був Ромчик, а Топік аж веселіший став *що особливо тішить))) ми разом повечеряли і всі разом поговорили, а це зараз, на жаль, так рідко буває...
а вранці приїхали дорогі друзі!!!! уіііііі! ви не уявляєте, наскільки ми раді вас бачити! чесно, таке враження, що на ці вихідні я випала з часу і простору)))) ми нарешті змогли поговорити, ні, виговоритися!!! тепер чекаю новин, як ви доїхали додом))))
приїжджайте ще!))))
знаєте, ми коли верталися додому, весь трамвай колядував))) це було дуже класно і ми також підспівували)))
а ще величезне дякі за подаруночки! я вже сьогодні пішла з новою косметичкою, а ввечері вішатиму нову картину в кімнаті)))
знаєте, напевно, інколи треба отак погудіти і вигулятися, щоб знов з*явилося бажання щось робити і мати купу натхнення для чогось нового))))
ух! написала я тут! і взагалі, мене тішить, що ми всі такою бандою весело провели ці вихідні! ФайтоНагіТокі!))))
так хочеться різдвяного настрою... як така рада, що завтра до нас приїдуть друзі! ми зможемо поговорити, поколядувати і просто побути разом поза фестивалем)))
але поки що якось все так тяжко... ніби стараєшся зробити як краще, але виходить все гірше і гірше, постійні сварки на пустому місці, так надокучило, страшенно хочеться якогось такого спокою, святкової атмосфери...