На днях подивилася фільм "Чорний лебідь" про балет з Наталі Портман. Ух! Мати рідна, то страшно, справді страшно, як може людина деградувати прагнучи якоїсь мети. Головна героїня багато тренується, постійно вдосконалюється, вона не просто живе балетом, вона ним одержима. Її основним прагненням є стати найкращою, але це бажання вже просто хворобливо її переслідує, воно не дає їй можливості думати про щось інакше і просто жити. Все ж не варто прям всім жертвувати, щоб досягти чогось, бо інакше можна просто самому десь загубитися...
Гарне кіно про закулісні справи театрального життя. Я тут так подумала, що хоч не танцюю в театрі, але ситуація із підсиджуванням одне одного дуже знайома, на жаль...
кіно вражає