завжди таке дивне відчуття, коли стоїш на порозі кардинальних змін. на краще? на гірше? хех, поки що , на інакше. рубаю з плеча? ні, точно ні, не цього разу. за чимось жаль. але за чим? тяжко нести, жаль покинути. але так, напевно, буде краще. так хочеться, щоб хоч щось тут змінилося, адже я йду не перша, і, таке враження, не остання.
*не про хлопця =)