О. Слів мало. Зараз це меморіал. Квіти, свічки, фотографії. Пам*ять тим, хто ще зовсім недавно був поруч і кого зараз нема. Все чорне, закопчене, дім Профспілок просвічується наскрізь. Це страшно. Але так чисто, нема сміття. Люди масово приходять, щоб помолитися, вшанувати пам*ять. Пройшло ще мало часу, сліди надто свіжі. Коли йдеш, а навколо -- фотографії, вірші, слова, так важко стриматися, щоб не заплакати.
Ми просто повинні жити далі і жити так, щоб не було соромно. Це правда -- почати із самого себе, з маленьких дрібниць, які будуть складатися в 1 велику картину. А головне -- триматися разом. Тільки разом ми чогось зможемо досягнути, не інакше.
United we stand, divided we fall