Сиять, Шуичи, сиять!
напевно, в своєму списку аніме я можу поставити це на 2 місце. однозначно. нема екшину, крутого розвитку подій, воно життєве, сповнене такої доброти, що ясно, хто малював -- вклав у нього душу. ніби прості, невеличкі історії переплітаються і складають 1 сюжет -- життя хлопчика, який може бачити духів. звучить банально? ні, тут емоції, як вони є: позитивні і негативні сторони такого дару-прокляття




та, справді раджу))))))
ну і я б ще Кобато взяла. Воно не настільки круте, як Нацуме, але теж миле.